Моя історія

Мене звати Юлія Зрада, я – Надихаючий Вчитель, засновниця школи всебічного розвитку особистості через англійську мову YOULEARN.

Насправді, я не планувала бути вчителем. Я хотіла бути хірургом або танцівницею. Мої батьки хотіли, щоб я гарно вчилася, тому танці я залишила, а для хірурга потрібно було мати хоча б когось з родичів-лікарів. Тому батьки запропонували піти в університет на перекладача та викладача англійської мови, бо англійська завжди дівчинці знадобиться. А ще, якось так повз вуха пролетіло в 11 класі, пророкування моєї найкращої вчительки — Галини Теодозіївни Безпалько — ти будеш вчителем!

Скільки себе пам’ятаю — постійно розуміла, що є не такою як всі, і намагалася робити те, чого не роблять інші. Розумію, що кожен з нас у цьому житті має залишити щось по собі. Почала працювати з дітьми з 18 років, що і почало змінювати мій погляд на вчителювання. Згодом я пішла працювати у школу, і тоді це кардинально змінило моє життя! Мої сни! Жодного — без дітей, польотів та навчання! Цей азарт та атмосфера, яка у нас панує — це щось неймовірне! Звичайно, що кожного дня у нас мозок не вибухає від творчості та ідей, але цей смак насолоди від навчання є присутній завжди. Потім пішла здобувати другу вищу освіту, знову ж таки для того, щоб побачити себе знову у другій ролі, спробувати себе у іншому амплуа. Але! Потяг до школи та дітей мене почав манити ще більше. В одну із шкіл мене не прийняли, у другій приватній пропрацювала 12 днів. Там мені знову сказали: “Ти ніхто, ти сюди не привела жодного клієнта…” І я зрозуміла, що на разі, системі я не потрібна, бо вона випускає людей, які неготові приймати самостійно рішення, неготові піти з батьківського дому та відповідати за своє вже доросле студентське життя, не вміють користуватися грошима, розподіляти свій час, читати книги, насолоджуватися самотністю, цінувати те, що нас оточує. Тому зосередилася у розвитку та ствердженні себе та своєї справи ще більше не покидаючи дітей. Напрацювавши вдосталь всього, що було потрібно, і створила школу YOULEARN. Хтось скаже, чому так довго, чому не швидше? Якраз — навпаки! Все вчасно! Всі труднощі та неприйняття мене як “іншої” і зробили мене ще сильнішою, тільки для того, щоб служити ще краще дітям та давати їм більше можливостей. Як наступний знак став, я повернулася у школу, де я є потрібна дітям. Тому весь цей час був потрібен на напрацювання свого підходу, методу, надбання того безцінного досвіду звідусіль, зі всіх сфер, який можу передавати і дітям школи YOULEARN, і дітям державної школи, і дітям школи-інтернату, де є волонтером, а вже й тепер ГО “Світ можливостей”.

На протязі життя траплялася низка людей, які казали: “У тебе нічого не вийде”, “Тобі це не вдасться”, “Ти не знаєш цього, цього і цього”, “Подивися на себе — ти ніхто”, “Що ти взагалі про себе думаєш?”… Це були люди різних професій, зокрема і вчителі. Мене критикували, а я вставала і йшла далі. Вони кричали, а я  робила далі, бо внутрішній голос казав: “Ти справишся! Ти робиш все правильно!”

Це все зробило мене незламною та сильною у тому, що я знаю, що робити, що потрібно дітям, який сенс та місія мого життя. Найважливіше в житті — це стало усвідомлення та прийняття саме своєї місії — бути вчителем. На чому і збудувалися цінності школи YOULEARN.

Моє завдання — вселяти віру та надію. Я з пристрастю виконую свою роботу. Я розчиняюся поміж дітей. Я працюю з найкращим матеріалом — дітьми, чим більше ми працюємо разом — тим кращі ми стаємо.

Все роблю в житті тільки для того, щоб їм було легше та вони мали свій результат. І взагалі, я все в житті роблю, щоб був результат.

Звідки я беру мотивацію? Від себе самої та від дітей. Це як замкнуте коло, яке є дуже взаємопов’язане. Ми як гармонія та синергія. Для дітей намагаюся бути тою, яка вселяє надію та віру, у здавалось би для когось, у найбезнадійніших випадках. Перш за все, я бачу їх як океан можливостей, де роботи є непочатий край у кожного з нас, але що дуже важливо — це підтримка та скерування чи обрамлення в потрібне русло того чи іншого випадку, ситуації чи дитини. Важливо не притлумити ці всі можливості, а дати їм реалізовуватися у той чи інший спосіб. Бачачи труднощі, я намагаюся знайти їхні вирішення у декількох варіантах, найменш болючих та ефективних.

Переконана, що тільки праця над самим собою дає нам успіх в житті та результати. Тільки від нас залежить, яке у нас буде життя. Тільки ми самі в змозі змінити його чи прийняти все без змін. Я обрала шлях бути вчителем, бо це безконечна праця над собою, бо діти змінюються, потреби та виклики світу стають різними. Я ствердно можу казати, що я готова змінюватися і ставати кращою для дітей, бо людині не потрібно консервувати увесь досвід та знання в собі, а ділитися ним. Будь-який досвід свого життя, який я вважаю знадобився би дітям, щоб проживати наповнене змістом життя — я переношу в навчальну атмосферу. Тому і назва школи — Всебічного розвитку особистості — бо в будь-яких ситуаціях життя рано чи пізно вони нам знадобляться. Зрештою, все, що ми би не робили та вивчали і формує наш світогляд та цінності. Разом зі мною вони вчаться бути людиною, яка не зважаючи на відмінність поглядів, думок, віри, мови, статі — поважає один одного та приймає інших, як незамінну частинку кожного з нас на цій планеті.

Також якось так у житті склалося, що найбільше вдавалося знаходити спільну мову з хлопцями, тому у роботі маю багато хлопців, з якими для когось буде складно працювати, а я знаю, що й мені буде нелегко, але зроблю неможливе, щоб був результат. І тоді стереотип, що дівчатка більш сумлінні у житті було поламано, бо часами хлопці є такі потужні, що як зустрічаються у “мозговій битві” разом, то аж волосся дибки стає!

Найважливіше — це почати закладати все від фундаменту, щоб наша будівля самоосвіти кожного року тільки вибудовувала нові поверхи та заповнювала кожну з кімнат оригінальними інтер’єрами, деталями, а що особливо — то шухлядками та дрібничками, де все є заздалегідь, “коли? що? та де?” застосовувати. І ця унікальна будівля є у кожного, і твориться тільки своїми руками, а також вона є вічна, тому що робота над собою триває протягом усього життя. Десь інтер’єр оновлюється, десь розширюються приміщення, десь змінюються барви життя, і це є під силу тільки нам самим вносити зміни. А також, ця будівля є невидима для інших, та їй не загрожують ані урагани, ані грабіжники. Це є і внутрішній світ, і невтомна праця та надбання досвіду, яке нам дарує життя. Ми маємо обов’язково ділитися тим всім вмістом нашої будівлі, тільки тоді ми робитимемося ще багатшими, бо з діленням — приходять нові ідеї, інші бачення та можливості.

Це те, чому я навчаю дітей працюючи з ними. Це те, що залишиться з ними і матиме вплив на тих з ким вони контактують. Це те, яке буде ширитися далі та трансформуватиметься у потужніші системи та процеси. Я їм даю тільки поштовх, привідкриваю двері чи роблю маленьку дірочку у стіні, де далі робота є за ними. Це формування успішних майбутніх людей, яке робиться їхніми руками з моєю та батьківською допомогою, бо тільки співпрацюючи можна досягти незвіданих висот.

Подяки

Моїм батькам, які виховали мене як належить; родині, риси та достоїнства кожного з яких можна в мені прогледіти; чоловікові, який терпеливо підтримує, розуміє, всіляко допомагає та жертвує собою заради світлого та кращого майбутнього; вчителям, які трапилися на моєму шляху і напророкували моє вчителювання; батькам моїх дітей, які довіряли, розуміли, підтримували та любили; близьким людям, які внесли свою лепту; та дітям, які надихають, змінюють та створили цю школу. Ми всі є взірцем для інших, бо намагаємося бути кращими від себе вчорашніх.  Для нас навчання – це процес цілого нашого життя.